19-річний вступник «Динамо» Ярослав Велетень, який наразі є гравцем «Колоса», на другий день війни пішов до територіальної оборони, а потім до ЗСУ.
Минулої осені він дебютував в УПЛ, зігравши кілька хвилин у матчах проти «Зорі» та «Дніпра», а зараз Ярослав готується до того, щоб надіслати на фронт – боронити Україну.
Про те, як потрапив до лав ЗСУ
– Події розгорталися стрімко. Мені знадобилося два дні на те, щоб вивезти сім’ю та залагодити свої справи. 26 лютого я записався у територіальну оборону, а потім пішов у ЗСУ.
Чому прийняти таке рішення? Тому що я патріот та люблю свою країну. У подальшому я хочу жити в Україні. За 19 років я добряче наїздився і побачив інших країн, але маю тверде переконання – хочу жити лише в Україні. Дуже люблю свою Батьківщину, тут уся моя сім’я. Розумію одне – якщо ми зараз капітулюємо, як держава може постояти за себе, то України більше не буде. Або ми роз’їдемося хтозна куди, або житимемо у невідомо якою країною.
Оскільки я потрапив у одну з першої партії набору в тероборону, то завершилося відповідне навчання та тренування. Я опанував різні види зброї, підписав контракт та склав присягу. Раніше я не особливо цікавився військовою справою – на базовому рівні як чоловік. Та ці знання – лише 1% від необхідних навичок. Щоденні тренування, стрільби, підказки командирів – це дуже добре.
Про Андрія Богданова, який також записався до територіальної оборони
– Я ні з ким не радився. Про моє бажання знали тільки мої рідні і вони були проти цього. Проте я пішов, поки ніхто не бачив. Просто рідню вже постфактум. А з Богдановим списалися, напевно, через тиждень. Побажали одному одному удачі і це підтримується зв’язок.
Про те, як у команді сприйняли рішенні піти в ЗСУ
– Швально. Багато хлопців писали – якщо виникне потрібно, я можу звернутись. Усі в клубі пропонували свою допомогу. Підтримав мене і головний тренер.
Про 24 лютого
– Прилетіли з Туреччини, перебували на базі. О 5-й ранку нас розбудили зі словами: “Почалася війна. Беріть автомобілі та їдьте до Києва. Якщо комусь потрібна допомога, привозьте сім’ю у Ковалівку”. Клуб не знехтувався нашими проблемами, не кинув у критичну ситуацію. Коли я казав про критичну ситуацію. сім’ї, а також маю атмосферу і це. Було дуже приємно. У 2014-му був ще діт і мало розумів. Я ніколи не був у Росії, я не там знайомих. Раніше тільки спілкувався з цією дівчиною з Москви. Пропозиція, як і тих, хто не остаточно зазомбований – ми все знаємо і можемо, але вдіяти нічого не можемо.
Про екс-одноклубників по Динамо
– Кумир – Ярмоленко. По-перше, тому, що граємо на одній позиції. Кожного разу, коли бачив його десь на базі, то намагався сфотографуватися. Андрій був зразком не для мене, а й для багатьох хлопчаків. Спогади? У перерві якогось матчу запасні футболісти Динамо взяли нас до себе грати у квадрат. Гусєв, Рибка, Драговіч, Віда – це було незабутньо і на все життя!
Найталановитіший з мого покоління – Ілля Забарний. У нього завжди був найвищий рівень і всі захоплювалися грою Іллі в будь-якому віці. Забарний рано потрапив у «молодіжку», а потім і в першу команду. Ніхто не сумнівів, що Ілля виросте у сильного футболіста.